VIP-пасажир з тазиком
В рамках проєкту "Неймовірний порт"
Кажуть, світ вцілів, бо сміявся. І в Одеському порту це добре знають. У непрості часи жарт, кумедна історія чи влучний розіграш часто ставали найкращою психологічною розрядкою для людей, чия робота була важкою, а часом і небезпечною.
Чимало таких курйозів і бувальщин збереглися у спогадах ветеранів порту та на сторінках газети «Одеський портовик». Усі історії невигадані, а тому особливо цінні. І кожна по-своєму нагадує: навіть у буднях великого порту завжди було місце для усмішки.
Одну з таких історій розповів ветеран агентства «Інфлот» Юрій Троянов. За його спогадами, саме так один іноземний моряк несподівано став чи не найколоритнішим VIP-пасажиром в історії Одеського аеропорту.
Одеський порт завжди вмів дивувати. Тут і кораблі з усіх кінців світу, і люди з такими історіями, що жоден сценарист не вигадає.
1960-ті роки. Моряк-індієць зійшов на берег в Одеському порту. У руці він тримав записку з адресами найближчих магазинів господарських і продовольчих товарів. Людина була практична: спочатку купила оцинкований тазик, потім — цілий мішок консервів.
А далі вирішила підкріпитися в пельменній. Взяла подвійну порцію. Потім ще одну. І тут організм дав зрозуміти, що програма перебування в Одесі дещо змінюється.
Замість екскурсій містом — операційна лікарні водників на Великому Фонтані. Апендицит видалили безкоштовно, як і багатьом іноземним морякам у ті роки. Поки пацієнт одужував, його судно встигло благополучно залишити Чорне море й попрямувати через Суецький канал у своїх справах.
Повернення моряка на батьківщину доручили агентству «Інфлот». Справа серйозна, тож за ним прислали не абищо, а розкішну «Чайку» — автомобіль, який тоді асоціювався з керівництвом найвищого рангу.
І тут почалися справжні пригоди.
За час лікування індієць настільки вподобав лікарняний хліб із маслом, що його гардероб цієї любові не витримав. Штани не сходилися, кітель не застібався. Купувати новий одяг уже не було коли — літак чекати не стане.
Тож до аеропорту VIP-пасажира повезли в тому, що вдалося на нього натягнути.
Біля центрального входу «Чайка» одразу зібрала натовп. Люди перешіптувалися: мабуть, якесь велике начальство прибуло.
Дверцята відчиняються.
З автомобіля урочисто виходить важливий пасажир... і обома руками тримає штани, щоб вони не впали.
Слідом крокує агент «Інфлоту» з тазиком в одній руці та мішком консервів — в іншій. Завершує процесію водій зі скринею на плечі.
Картина була настільки представницькою, що працівниця аеропорту спочатку навіть не хотіла їх пропускати:
— Куди ви його ведете? Тут іноземці!
— Так це і є наш іноземець, — спокійно відповіли їй.
Коли всі формальності владнали, виникла нова проблема:
— А хто йому речі нестиме?
Агент «Інфлоту» навіть не моргнув:
— Наймайте вантажників. Пасажир після апендициту. Лікарі заборонили йому піднімати важке.
Так Одеський порт ще раз довів: справжній VIP — не той, хто приїжджає на «Чайці». Справжній VIP — той, кого проводжають із тазиком, мішком консервів і кумедною історією на все життя.
