«Одеський портовик». Історія пам’яті завдовжки у 70 років
В рамках проєкту «Неймовірний порт»
Є речі, які неможливо виміряти накладом. Навіть якщо перший наклад становив лише дві тисячі примірників.
5 вересня 1956 року в друкарні «Моряк» вийшов перший номер газети «Одеський портовик». Її першим редактором став начальник планового відділу порту Лев Рущинський, а першим кореспондентом — фронтовик Маркус Рашковецький. Навряд чи хтось тоді міг уявити, що невелика портова багатотиражка проживе майже сім десятиліть і стане не просто газетою, а справжнім літописом Одеського порту.
Сьогодні, гортаючи старі підшивки, розумієш: історія порту збереглася не лише в архівних документах. Вона збереглася на газетних сторінках.
Тиждень за тижнем «Одеський портовик» фіксував життя величезного підприємства. Через його причали проходили вантажі з десятків країн світу.
Тут починалися і завершувалися великі міжнародні проєкти, будувалися нові термінали, приходили нові технології, змінювалися епохи, держави та економічні системи.
Газета розповідала про роботу індійської та кубинської судноплавних ліній, про допомогу В’єтнаму, про відправлення вантажів для будівництва Асуанської греблі, про зернові каравани з Канади та США, про розквіт і відхід в історію Кримсько-Кавказької лінії. На її сторінках відображалися технічне переоснащення причалів, поява контейнерних терміналів, реформи незалежної України та складні випробування нового часу.
Але головне багатство газети ніколи не вимірювалося масштабом подій. Головним багатством були люди.
Вантажники і механізатори. Докери й моряки портового флоту. Інженери, диспетчери, стивідори, бригадири. Ті, хто зустрічав судна вночі й працював у шторм. Ті, хто не потрапляв до підручників історії, але щодня творив історію порту власними руками.
«Одеський портовик» зберіг тисячі імен. Для багатьох родин саме газетна публікація стала єдиним свідченням того, що чиюсь працю помітили й оцінили. Тому газету чекали, читали, обговорювали на причалах і на виробничих нарадах, передавали з рук у руки та дбайливо зберігали вдома.
Із початку 1990-х років, коли порт увійшов у нову епоху і навколо нього почали з’являтися підприємства різних форм власності, газета стала майданчиком для спілкування між адміністрацією, профспілками та трудовими колективами. Вона об’єднувала великий портовий світ, який із кожним роком ставав дедалі складнішим і різноманітнішим.
У різні роки над її сторінками працювали відомі одеські журналісти — Валерій Смирнов, Фелікс Кохріхт, Олег Ордановський, Валерій Барський, Ігор Медведовський, Лариса Булло, Тетяна Овруцька, Василь Волянський, Наталія Степанова. Їхні матеріали створювали живий портрет часу. А за сучасний вигляд видання відповідав дизайнер комп’ютерної верстки Сергій Альохін.
Остання чверть століття історії «Одеського портовика» нерозривно пов’язана з іменем Олексія Стецюченка — журналіста, публіциста, дослідника та справжнього літописця портової галузі України. З 1999 року він працював кореспондентом газети, а з 2005 року очолив редакцію.
Для нього порт ніколи не був просто виробничим об’єктом. У його публікаціях завжди були люди — зі своїми долями, характерами, перемогами та випробуваннями. Його повага до людини праці відчувалася в кожному рядку. Саме завдяки таким авторам портова газета залишалася живою, чесною та близькою до свого читача.
У 2026 році Олексій Стецюченко завершив свою багаторічну роботу в порту, вийшовши на заслужений відпочинок. Проте відстань між людиною і справою її життя не завжди вимірюється посадою чи робочим кабінетом.
Він і сьогодні залишається поруч із портом — досліджує його історію, працює над новими матеріалами та є одним з авторів рубрики «Неймовірний порт», продовжуючи зберігати пам’ять про людей і події, які формували обличчя морської Одеси.
Через наслідки повномасштабної війни, розв’язаної росією проти України, «Одеський портовик» був змушений припинити своє існування.
Та, можливо, для справжнього літопису вік не має значення.
Бо газета живе доти, доки відкриваються її старі підшивки. Доки хтось упізнає на пожовклій фотографії свого батька, діда чи колегу. Доки звучать імена людей, які колись виходили на причали й чесно та професійно виконували свою роботу.
У 2026 році «Одеському портовику» виповнилося б 70 років.
Виповнилося б.
Але в історії Одеського порту є символи, які не зникають разом із виходом останнього номера. Вони залишаються пам’яттю часу. І «Одеський портовик» — один із таких символів. А поки живуть його підшивки, його автори та його читачі, триває і його історія.
