Зоя Ульянова і Елла Кошелєва – дві зірки на небосхилі історії Одеського порту
В рамках проєкту "Неймовірний порт"
Зоя Ульянова і Елла Кошелєва – дві зірки на небосхилі історії Одеського порту
В історії кожного порту є свої люди-легенди. В Одеського — їх безліч. І серед них, у першому ряду, особливо яскраво сяють два імені: Зоя Ульянова та Елла Кошелєва. Жінки, які в ті часи, коли виробничі підрозділи вважалися виключно «чоловічою територією», упевнено зайняли місце серед найефективніших керівників середньої ланки. Їхні трудові біографії — це історії про силу характеру, професійність і неймовірну людяність.
Про начальницю портофлоту Зою Ульянову легенди ходили ще за її життя. Народжена в родині дипломата, Зоя Степанівна провела дитинство за кордоном — її батько працював у радянському посольстві в Туреччині. Там вона здобула освіту та вивчила кілька мов.
У 1935 році родина повернулася до Одеси, а згодом, у 1951-му, після закінчення «Водного», Зоя прийшла працювати до Одеського порту. Саме тут вона стала першою та єдиною жінкою на морському транспорті, яка керувала флотським підрозділом. І не місяць, не рік, а цілих шістнадцять років! На той час у складі портофлоту було до півтори сотні плавзасобів різного призначення і колектив у півтори тисячі моряків (!).
У 70-х роках портофлот працював на межі можливостей: по 25–30 буксирувань і бункерувань щодня, понад 100 суден у роботі, пасажирські та вантажні перевезення.
Керувати таким господарством — завдання не для слабких. Але Ульянова справлялася. «Тверда чоловіча рука», — так про неї говорили портовики. Порядок, дисципліна, відповідальність — її методи працювали. Та за цією твердістю стояла величезна любов до справи.
Пасажирський флот ОМТП був у пріоритеті уваги Ульянової. У період її керівництва «морські трамвайчики» стали повноцінним видом громадського транспорту приморського міста з мільйонним населенням. Катери підтримували сполучення між гаванню порту і цілою мережею портопунктів уздовж узбережжя Одеси — від Лузанівки до Чорноморки. Рейси здійснювалися протягом усього року з різною інтенсивністю. Навіть узимку: коли в затоці ставав лід, катери йшли під проводкою буксирів.
За керівництва З. Ульянової було реалізовано масштабні програми оновлення флоту, налагоджено ритмічну роботу лінії з видобутку та доставки морського піску, необхідного для будівництва міста.
Зоя Ульянова була не просто керівницею — вона стала символом сильної волі та жіночого лідерства в порту.
Інша героїня — Елла Петрівна Кошелєва, начальниця ремонтно-будівельного управління. Її шлях у порту почався в РБУ ОМТП у 1957 році. Молода фахівчиня швидко завоювала повагу: виконроб, старший виконроб — і далі лише вгору.
Але справжня велич Елли Петрівни проявилася не тільки в роботі.
У газеті «Одеський портовик» за 1962 рік збереглася історія, яка й сьогодні викликає захоплення і безмірну повагу.
Елла та її чоловік, водій автокрана, будували собі квартиру «горьківським методом» — із власною трудовою участю. Е. Кошелєва вже уявляла, де стоятиме диван, а де — шафа для одягу. Та якось на засіданні профкому вона дізналася: її колега, молода жінка, водій електронавантажувача Ольга Донська, вагітна і не має житла.
Після короткої розмови вдома подружжя приймає рішення, яке здається неймовірним: вони віддають свою майбутню квартиру Ользі.
— А ви як же? — здивувалися у профкомі.
— Будуватимемо іншу… — спокійно відповіла Елла.
Цей вчинок назавжди залишився в історії порту.
Ще один неймовірний факт: Елла Кошелєва брала участь у підводних роботах! На початку 60-х головний інженер порту терміново викликав її: треба обстежити дев’ятий причал під водою. Елла взялася за це без вагань. Разом із друзями-аквалангістами вони занурювалися, оглядали конструкції, складали звіти. Усі роботи водолазів вона приймала особисто — під водою з аквалангом за плечима.
Компетентна. Смілива. Справедлива. Людяна. Такою портовики пам’ятають Еллу Петрівну.
Зоя Ульянова та Елла Кошелєва жили в різні ритми, працювали в різних підрозділах, але їх єднало головне — безмежна відданість порту і людям. Вони ламали стереотипи задовго до того, як це стало трендом. Вони керували, брали відповідальність, творили майбутнє рідного підприємства. І сьогодні їхні імена звучать особливо гордо — як доказ того, що Одеський порт завжди був місцем, де народжуються неймовірні історії і працюють неймовірні люди.
