Герой епопеї з розвантаження судна «Іжора»
В рамках проєкту "Неймовірний порт"
У 1999 році Дмитро Новицький* відзначав подвійний ювілей — 75-річчя від дня народження і 50 років роботи в Одеському порту. У день свого свята ветеран вирушив на міський пляж Ланжерон, щоб… випробувати годинник. Цей годинник — дорогий, швейцарський — Дмитру Григоровичу до визначної дати подарували від імені адміністрації та профспілки порту.
Тож Новицькому, «моржу» зі стажем, не терпілося перевірити, чи дійсно часовий механізм не зіпсується, якщо, припустімо, пірнути з ним на глибину 10 метрів (!).
Звичка купатися в морі з березня по листопад включно сформувалася у бригадира вантажників Новицького багато років тому — після епопеї з розвантаження судна «Іжора»…
Якось у середині 1960-х т/х «Іжора» доправив на одеський рейд 15 тисяч тонн кубинського цукру-сирцю. На шляху до рідних берегів судно дещо затрималося в тропічних широтах. Через це вантаж у трюмі злежався і буквально спікся до стану цукерки.
На додачу до всього в ньому завелися небезпечні карантинні шкідники. Для їх знищення вдалися до фумігації (обробки отруйним газом). Цукор за час стоянки судна на рейді остаточно перетворився на кам’яну брилу і настільки ввібрав фумігант, що жодне провітрювання не могло знизити небезпечну концентрацію газу.
Подальше провітрювання могло довести вантаж до такого стану, що його довелося б знищувати разом із судном. І таке питання — про утилізацію «Іжори» з огляду на обставини непереборного характеру — вже стояло на порядку денному в Чорноморському пароплавстві.
Та в Одеському порту знайшлися добровольці, які погодилися розвантажити судно. Першою на борт «Іжори» піднялася 213-та бригада Дмитра Новицького. Їм на зміну прийшли товариші з 228-ї (бригадир — Савін). Далі була 233-тя (бригадир — Клочков)…
За своїм драматизмом обробка «Іжори», мабуть, не мала аналогів в історії порту. Цукор поливали водою, плавили парою з буксирів, довбали відбійними молотками, розпушували за допомогою спеціальної техніки. Але здебільшого — «киркували» вручну.
Люди в трюмі знемагали від втоми і спраги, зривали маски протигазів і дихали отруйними парами. З великими труднощами «Іжору» розвантажили за пів місяця. Вантаж вивезли на звалище і під наглядом СЕС спалили.
У багатьох учасників цієї епопеї відразу після її закінчення почалися проблеми зі здоров’ям. Постраждалим оперативно надали путівки до санаторіїв. Бригадир Новицький після санаторію ще й почав круглий рік приймати морські ванни.
Бригадир звик завжди почуватися «у формі». Щоб — ніяких тобі лікарняних. Робота на причалах — то був сенс його життя…
Коли влітку 2002 року на Митній площі відкрили пам’ятник Докеру, портовики одностайно вирішили: скульптор під час роботи над монументом надихався образом Дмитра Григоровича…
*Дмитро Новицький — ветеран Другої світової війни. Воював у складі підрозділу полкової розвідки. За проявлену на війні хоробрість нагороджений найпочеснішими знаками солдатської доблесті — орденами Слави трьох ступенів. В Одеський порт влаштувався вантажником у 1949 році. У 1957 році очолив бригаду вантажників. Загальний стаж роботи Д. Новицького на підприємстві склав майже 55 років. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
