Микола Павлюк — жива легенда Одеського порту
В рамках проєкту "Неймовірний порт"
Спробуйте знайти іншого такого керівника підприємства морського транспорту, який починав би свою кар’єру простим вантажником — «під мішком». А мішки з кубинським цукром, нагадаємо, важили 117 кг.
Вантажник, стивідор, диспетчер, головний диспетчер, заступник начальника порту з експлуатації. І, врешті, начальник порту у 1985–2011 роках (за винятком періоду депутатської діяльності у стінах Верховної Ради України).
У 2000 році Микола Павлюк був удостоєний найвищої державної нагороди — звання Героя України, а також звання Почесного громадянина Одеси.
Це стало актом визнання заслуг високопрофесійного спеціаліста й громадського діяча, який зробив Одеський морський торговельний порт у прямому сенсі головним портом Чорного моря. Своєю чергою, це позитивно позначилося на соціально-економічному розвитку найбільшого приморського мегаполіса країни.
Після розпаду СРСР порт втратив близько 80 відсотків своїх вантажопотоків. Саме тоді Микола Пантелеймонович ініціював глибоку реформу системи господарсько-фінансової діяльності підприємства, перевівши її на ринкові рейки.
Тогочасне законодавство забороняло державним структурам створювати спільні підприємства з іноземними приватними компаніями. У цій ситуації начальник порту запропонував альтернативну модель — не спільне підприємство, а спільну діяльність, що передбачала пайову участь у інвестиціях і розподілі прибутків.
Попри величезні труднощі — відсутність правової бази та спротив урядових структур — ця смілива новація була впроваджена. До Одеського порту прийшли провідні іноземні компанії зі своїм досвідом, технологіями і, що найважливіше, власними вантажопотоками. У результаті на межі 2000-х років порт вийшов на рекордні обсяги вантажопереробки часів СРСР і перераховував до державного бюджету майже половину податків і платежів від усіх 18 морських портів України.
Стрімкий розвиток дозволив підприємству акумулювати значні фінансові ресурси, які керівництво ОМТП на чолі з М. Павлюком оперативно реінвестувало у виробництво. У 1992–2002 роках були реконструйовані комплекс з перевалки нафти та нафтопродуктів (нафторайон), станція очищення баластних вод, найбільший у Європі пасажирський комплекс на Новому молу, а також системи тепловодопостачання, енергетики та зв’язку.
Значні інвестиції були спрямовані на створення сучасних терміналів з перевалки контейнерів, скрапленого газу та інших вантажів. У підсумку Одеський порт став універсальним, екологічним, цифровим і по-справжньому європейським — з точки зору найкращих світових практик організації морської перевалки.
Окремо слід відзначити проєкт Миколи Павлюка з будівництва унікальної шестикілометрової автомобільної естакади, яка повністю вивела вантажний автотранспорт із міських вулиць і відкрила нові можливості для нарощування вантажопотоків, передусім контейнерних.
Сьогодні естакада Одеського порту офіційно носить ім’я свого фундатора. По суті, табличку з написом «Транспортна естакада ім. М.Павлюка» можна вважати історичним маркером досягнень трудового колективу порту в епоху перших десятиліть української незалежності.
У професійному середовищі морського транспорту ім’я Миколи Павлюка вимовляють із щирою повагою, віддаючи належне справжньому «патріарху галузі». А на причалах Одеського порту старші докери й сьогодні переповідають молоді правдиві історії про його методи роботи та неординарний характер.
Одна з таких легенд розповідає, як Микола Павлюк вилікував окремих представників західного бізнесу від комплексу зверхності щодо українських партнерів.
На початку 1990-х років одна міжнародна трейдерська компанія, яка оперувала вантажним перевантажувальним комплексом у порту, дозволяла собі затримки платежів згідно з угодою про спільну діяльність.
— Розумієте, — виправдовувався генеральний директор компанії, — для вас сьогодні важлива не стільки своєчасність наших платежів, скільки сам факт нашої присутності на причалах. Адже наша компанія — це бренд! У нас - технології, у нас - вантажі, у нас -багаторічний досвід роботи в африканських країнах…
Микола Павлюк вислухав цю тираду без особливого інтересу й чітко окреслив дедлайн: якщо протягом доби кошти не надійдуть на рахунок порту, буде вжито рішучих заходів.
Доба минула. Коштів не було.
Тоді начальник порту зателефонував боржникам і сказав буквально наступне:
«Одеський порт готовий переглянути доцільність співпраці з вашою компанією. І запам’ятайте, будь ласка: тут вам не африканська країна».
Після цього він викликав головного диспетчера і розпорядився:
«Такій-то компанії подачу електроенергії припинити, судна до причалів не ставити — доти, доки не будуть сплачені всі борги».
Кошти надійшли негайно. І відтоді в присутності начальника Одеського порту вже ніхто не хизувався досвідом роботи в інших країнах.
Сьогодні Микола Павлюк залишається невід’ємною частиною Одеського порту — вже в статусі Почесного президента підприємства. Він щедро ділиться безцінним досвідом, дає мудрі поради, консультує та щиро переживає за майбутнє порту. Для нього Одеський порт — не просто місце багаторічної роботи, а справжня доля, другий дім, а можливо, і перший. Саме тут сформувався його характер, його принципи і його легенда, яка продовжує жити разом із портом і людьми, які тут працюють.
