190 років тому Одеський порт зустрічав «Великого Карла»
В рамках проєкту "Неймовірний порт"
На початку позаминулого століття, коли ера залізничних і повітряних перевезень ще тільки починала утверджуватися на практиці, найліпшим способом дістатися з України до Європи, країн Близького Сходу чи Африканського континенту залишався морський транспорт.
Для комерсантів і дипломатів, військових і діячів мистецтва кожна така подорож пароплавом була не просто поїздкою, а окремою, яскравою сторінкою біографії — сповненою незабутніх вражень від знайомства з іншими цивілізаціями та спілкування з пасажирами на борту судна.
Одеський порт, як початкова або кінцева точка морської подорожі, своєю чергою отримував частку слави від іменитих транзитних пасажирів. Зокрема, неабияк потішило самолюбство портовиків і всієї Одеси прибуття в грудні 1835 року з Італії через Константинополь художника Карла Брюллова — на той час зірки неймовірної величини світового масштабу.
Передісторія цієї події бере початок у 1827 році, коли живописцю пощастило побувати на розкопках міста Помпеї. Як відомо, це античне поселення було поховане разом із мешканцями під шаром попелу внаслідок виверження вулкана Везувій у 79 році по Різдві Христовому.
Надовго занурившись у атмосферу руїн, поспілкувавшись з археологами, К. Брюллов буквально спалахнув зухвалою ідеєю написати епічне полотно про трагедію Помпеї. Шлях від задуму до завершення роботи над картиною тривав довгих шість років. Втім, тріумф художника в Європі виявився значно тривалішим. Як зауважують сучасні мистецтвознавці, жоден європейський майстер живопису XIX століття не зазнав такого грандіозного успіху, який випав на долю Брюллова після публічного представлення в середині 1833 року картини «Останній день Помпеї».
Восени того ж року полотно експонували на виставці в Мілані, і К. Брюллов став найвідомішою людиною в Італії. Його зустрічали оплесками на вулицях, влаштовували овації в театрах, поети присвячували йому вірші. Під час переїздів між італійськими князівствами від художника навіть не вимагали пред’явлення паспорта — вважалося, що кожен італієць має знати його в обличчя.
У 1834 році «Останній день Помпеї» було представлено в Паризькому салоні, де Французька академія мистецтв удостоїла Брюллова золотої медалі.
Як свідчать матеріали газети «Одеський листок», знаменитий живописець прибув до Одеси з Константинополя на пароплаві 17 грудня 1835 року і перебував у місті понад три тижні — до 9 січня 1836 року.
Одесити зустріли творця «Останнього дня Помпеї» надзвичайно тепло. 2 січня в одному з престижних клубів Південної Пальміри на його честь було влаштовано святковий обід.
У своєму репортажі про цю подію кореспондент «Одеського листка» (номер за 4 січня 1836 р.) з захопленням писав: «Поставленим на краю Європи і далеко відсунутим від столиць освіченого світу, нам так рідко дістається задоволення бачити в стінах своїх людей, ознаменованих печаткою високого таланту, що ми без живої участі не могли зустріти артиста, який займає таке високе місце в повазі сучасників».
Повернення К. Брюллова з Європи мало несподіване продовження, за яке ми, українці, й сьогодні вдячні великому майстру.
У ті ж роки численна й впливова петербурзька громада діячів культури з України взялася опікуватися талановитим земляком — молодим живописцем Тарасом Шевченком, кріпаком поміщика П. Енгельгардта. Користуючись нагодою, художник І. Сошенко та конференц-секретар Академії мистецтв В. Григорович познайомили Тараса Шевченка з професором Академії К. Брюлловим.
Відомо, що після першої зустрічі великий художник сказав І. Сошенку:
«Мені його обличчя до вподоби. Зовсім не холопське воно».
Це враження відіграло вирішальну роль у подальшій долі майбутнього поета. Брюллов особисто клопотався про звільнення Тараса Шевченка з кріпацтва. П. Енгельгардт оцінив «вольну» для нього в надмірно високу суму — 2500 рублів, що на той час відповідало приблизно 35 кілограмам чистого срібла.
Щоб зібрати ці кошти, Брюллов на прохання свого друга В. Жуковського написав його портрет, який розіграли в придворній лотереї. Розіграш відбувся 22 квітня 1838 року, а вже 4 травня поміщик підписав документ про звільнення.
Після викупу Шевченко став одним із найулюбленіших учнів «Великого Карла». А сама подія, як з’ясувалося згодом, стала доленосною не лише для біографії окремої людини, а й для формування цілої нації.
