Рекорд на обробці т/х «World Champion», або як «диспач проковтнув фрахт»
В рамках проєкту "Неймовірний порт"
Провал хрущовських реформ у сільському господарстві та кілька посушливих сезонів поспіль у головних зерносіючих регіонах СРСР призвели до різкого скорочення виробництва продовольчого зерна в країні й вкотре поставили багатомільйонне населення перед перспективою голоду. За таких обставин радянський уряд був змушений вдатися до масових закупівель продовольства за кордоном.
Починаючи з осені 1963 року, з портів США та Канади в напрямку Чорного моря потягнулися каравани суден із зерном.
У Міністерстві морського флоту всіляко заохочували ініціативи зі швидкісної обробки зернового флоту. Втім, на рейдах чорноморських портів утворилися великі черги з суховантажів і танкерів, яким бракувало місця біля причалів. І тоді Мінморфлот запропонував одеським портовикам повторити рекорд з обробки першого зерновика під американським прапором — танкера «Томас М», який розвантажили за п’ять діб замість вісімнадцяти.
Наприкінці жовтня 1963 року на Одеський рейд мав зайти суховантаж «World Champion». Назва судна — гучна, легко запам’ятовується й для найменування рекорду підходить якнайкраще.
Тож міністерство майже в директивному порядку зобов’язало одеситів провести зразково-показову операцію, яка мала стати відправною точкою нового всесоюзного почину — дострокової обробки суден із зерном.
Суховантаж «World Champion» доставив до Одеси 21,417 тис. тонн пшениці.
— За який час плануєте вивантажити судно? — запитав капітан у представників порту.
— Діб за чотири, — відповіли йому.
— Ви жартуєте? Чотири тижні. У кращому разі — три…
Капітан не знав, що до приходу «Чемпіона» в порту готувалися майже місяць. На виробничих нарадах вивчали технічні характеристики судна, зі станцією «Одеса-Порт» була узгоджена схема безперервної подачі вагонів, технологи спланували одночасне розвантаження кількох трюмів із застосуванням плавзернонасоса (на баржі), п’яти портальних кранів та шести трюмних навантажувачів ПТС.
І найголовніше — до приходу суховантажа було сформовано підрозділ із кращих вантажників, до якого прикріпили досвідчених технологів, стивідорів, механізаторів та інших фахівців. Усім їм була обіцяна акордна оплата праці з солідними преміальними.
Під час обробки суховантажа керівництво порту дало технологам другого вантажного району зелене світло на застосування найсміливіших технічних, технологічних і організаційних новацій, раціоналізаторських пропозицій, упровадження передового досвіду портів-сусідів.
Усе вищезазначене було реалізовано якщо не на сто відсотків, то десь на дев’яносто дев’ять. Згідно зі звітом, опублікованим на шпальтах газети «Одеський портовик», зерновоз «World Champion» було розвантажено за… 71 годину! На 22 доби раніше від установлених норм.
Одеський порт давно не бачив такого авралу й такого рекорду. Звістка про неймовірне досягнення одеських портовиків облетіла новинні випуски центральних ЗМІ. З визначною трудовою звитягою колектив підприємства спеціальною телеграмою привітав міністр морського флоту Віктор Бакаєв.
А далі… вибухнув скандал.
Річ у тім, що згідно з правилами міжнародної морської практики за час, зекономлений на обробці судна, перевізник сплачує фрахтувальнику грошову винагороду — так званий диспач. Оскільки «World Champion» розвантажили за три доби замість двадцяти п’яти, судновласник мав виплатити фрахтувальнику премію, яка значно перевищувала суму фрахту. Тобто для перевізника рейс в Одесу став збитковим.
Усвідомивши цей факт, перевізник терміново надіслав протест до радянської зовнішньоторговельної організації. У документі чорним по білому була викладена вимога компенсації збитків і втраченої вигоди від комерційної операції. Спір вирішувався в судовому порядку…
Трудова епопея з вивантаження судна «World Champion» — яскрава сторінка літопису трудових досягнень Одеського порту минулої епохи, предмет особливої гордості ветеранів підприємства. Саме тому наостанок ми перелічимо прізвища героїв цієї епопеї за списком, опублікованим свого часу газетою «Одеський портовик».
Це - бригадири вантажних бригад Капрелян, Добренко, Клочков, Віленчук; працівники служби механізації Лукаш, Кочнєв, Мосьпан, Асавалюк, Клепко, Силін; електрики Маричев, Смирнов, Шевченко; складські працівники Ковальов, Голіков, Біланов, Кравчинська; стивідор Кантор; керівництво другого вантажного району – Бендиченко (начальник району), Двоєглазов, Зубрицький, Левінзон.
