Новини

В рамках проєкту "Неймовірний порт"

1941 рік. Окупація України була однією з ключових складових воєнних планів нацистської Німеччини. На півдні країни найближчим завданням ворожих військ стало захоплення Одеси — важливого стратегічного та транспортно-економічного центру Північного Причорномор’я. Над містом нависла смертельна небезпека.

Серцем оборонюваної Одеси став Одеський порт. Саме він перетворився на єдину життєво важливу артерію, яка забезпечувала фронт і місто всім необхідним.

Розуміючи значення порту, ворог уже через місяць після початку війни піддав його масованим бомбардуванням. У деякі дні відбувалося до двадцяти авіанальотів, а повітряна тривога могла тривати годинами. Проте навіть за таких умов порт не припиняв роботи ні на хвилину.

У героїчному протистоянні з авіацією та артилерією ворога одеські портовики незмінно виходили переможцями. Вони відновлювали зруйновані причали та механізми, виконували вантажно-розвантажувальні роботи під бомбардуваннями, доводячи виробничі норми до 150 відсотків і більше.

Портові майстерні швидко перебудували роботу на потреби фронту. Тут почали виготовляти деталі для кулеметів і мінометів, а згодом освоїли виробництво ротних мінометів. Робітники ремонтували пошкоджені кораблі, створювали спеціальні пристрої для евакуації паровозів у доках, готували тару для транспортування цінного обладнання.

Та через причали проходила не лише техніка й озброєння. Щодня в порту перебували тисячі людей, які чекали на евакуацію. Теплоходи з мирними жителями супроводжували катери, що прикривали їх щільною димовою завісою від вогню ворожих батарей. Завдяки зусиллям моряків і портовиків з Одеси було евакуйовано близько трьохсот тисяч людей.
Порт жив і працював у надзвичайно складних умовах. Усі будівлі були вкриті камуфляжним маскуванням.

Система світломаскування дозволяла працювати цілодобово, а добре налагоджена звукова сигналізація попереджала про повітряну небезпеку на кілька кілометрів навколо.

Для укриття людей головний інженер Сергій Буштедт розробив систему захисних щілин. Вони мали зигзагоподібну форму, укріплювалися дерев’яними рамами й перекривалися залізничними шпалами, котельним залізом та товстим шаром землі. Ці укриття не раз рятували життя. Одного разу біля кореня Військового молу впала п’ятисоткілограмова бомба — будівлю поруч було зруйновано, але люди, які перебували в щілині, не постраждали.

З 19 серпня по 21 вересня 1941 року тривав один із найважчих періодів оборони міста. Ворог зосередив біля Одеси 18 дивізій, навколо міста розмістилися ворожі аеродроми. Після захоплення Дністровської водопровідної станції припинилася подача води, закінчувалися запаси боєприпасів і продовольства.

30 вересня 1941 року було ухвалено рішення про евакуацію Одеси. Одним із учасників розробки цієї унікальної операції став начальник порту Пахом Макаренко.

План передбачав майже безшумну евакуацію військ і промислового обладнання. Навіть підрозділи коней рухалися до порту з обмотаними копитами, щоб не було чути стуку. Під прикриттям ночі, у цілковитій тиші, попри роботу механізмів і команди людей, з міста виводили війська, техніку та обладнання.

Це була одна з найуспішніших і майже безкровних операцій евакуації у Другій світовій війні — і вперше вона була проведена саме в Одеському порту. Останніми залишили місто на катері «Сиваш» керівники порту на чолі з Макаренком.
Та боротьба не завершилася.

Багато портовиків, які залишилися в окупованій Одесі, увійшли до підпільних і партизанських груп. Вони здійснювали диверсії на території порту, виводили з ладу техніку, підпалювали склади, псували цистерни з пальним. З рейок сходили вагони та паровози, зникали зв’язок, вода й світло.

Майже щодня на території порту поширювалися зведення Радінформбюро. Завдяки діяльності підпільників за пів року окупації порт переробив лише 33 тисячі тонн вантажів — це приблизно його довоєнна триденна норма.

Навесні 1944 року, коли радянські війська розпочали наступ, окупаційна влада вирішила знищити порт перед відступом. Сапери готували його до підриву. Але підпільники змогли порушити систему дистанційного підриву, тим самим врятувавши порт від повного знищення.

10 квітня 1944 року війська 3-го Українського фронту увійшли до Одеси.

На той час Одеський порт являв собою груду руїн. Але перед портовиками одразу постало нове завдання — у найкоротші строки відродити з руїн головний морський порт Чорного моря.

І вони знову впоралися. Ті, хто пережив окупацію і фронт, знову стали до роботи. Уже невдовзі порт почав функціонувати, допомагаючи фронту та відбудові країни.

Історія протистояння портовиків — це історія стійкості. Це не лише про бої, а й про щоденну працю під обстрілами, про відданість своєму місту й професії. 10 квітня — це не просто дата звільнення.

Це день повернення життя до гавані, день, коли Одеса знову стала морськими воротами та довела: її неможливо зламати.