Чорнобильська вахта «Юного моряка»
В рамках проєкту "Неймовірний порт"
У 2026 році минає 40 років від дня Чорнобильської трагедії. І пам’ять про неї — це не лише про біль і втрати, а й про людяність, яка вистояла…
Зазвичай дитячі табори в Україні відкривалися 1 червня — у Міжнародний день захисту дітей. Так мало бути й у 1986 році. Але наприкінці квітня начальник Одеського порту Микола Павлюк несподівано викликав керівницю табору «Юний моряк» Тетяну Фарик і поставив завдання, яке не обговорювалося: вже за тиждень табір має прийняти евакуйованих дітей. Потрібно підготувати корпуси, котельню і 300 комплектів одягу — від курток до білизни.
Евакуйованих? Звідки?
Відповідь прозвучала лише 30 квітня — з радіоприймачів. Країна вперше масово повторила слово, яке назавжди змінило її історію, — «Чорнобиль».
Підготовка у «Юному моряку» тривала цілодобово. Фарбували корпуси, лагодили котельню, завозили інвентар. Уночі працювали при світлі прожекторів. Начальник порту особисто контролював готовність котельні — наполягав, щоб душ і гаряча вода були безперебійно, вдень і вночі.
6 травня 1986 року до табору заїхала перша група — 305 хлопчиків і дівчат. Перелякані, мовчазні, вони тулилися один до одного, ніби намагаючись сховатися від невидимої небезпеки. Крик здійнявся, коли представники чорнобильського штабу почали забирати у дітей одяг, сумки, банки з домашніми продуктами.
— Це все з радіацією, — пояснювали й водночас заспокоювали.
Спершу керівниця табору не надто вірила в ті невидимі рентгени. Допоки дозиметр не піднесли до її волосся. Після кількох годин спілкування з дітьми весь персонал табору вже «світився».
Територія «Юного моряка» була невеликою. Дітям тісно, вони сумували за домом, плакали, сварилися. Щоб зняти напругу, вожаті щодня водили групи на пляж. Море — неймовірне, тепле, безкрає — на деякий час поглинало всі дитячі страхи й печалі.
У середині травня до табору почали приїжджати батьки — щодня по 10–20 відвідувачів. Легше ставало і дітям, і вихователям. Перша зміна минула, потім друга. Заїзди відбувалися й під час осінніх та зимових канікул.
Протягом п’яти років табір «Юний моряк» Одеського морського торговельного порту приймав дітей-чорнобильців із Таращанського, Вишгородського та Бородянського районів Київщини — в середньому близько 900 дітей за сезон. Адміністрація порту, профспілка, громадські організації робили все, аби кожна зміна стала для них світлою паузою у травматичному дитинстві. Для цього в порту були ресурси: прогулянкові катери, можливість дістати дефіцитні продукти, гостинність Одеси — і головне, людське тепло, яке не вимірюється жодними приладами.
Це була тиха, щоденна вахта милосердя. Без пафосу. Але з великою відповідальністю за тих, кого Чорнобиль змусив подорослішати надто рано.
