Клаус Шмьокер: людина, яка повірила в Одесу
У рамках проєкту «Неймовірний порт»
Квітень 2010 року. Одеський порт. Карантинний мол.
Вітер із моря, бетон, метал і люди в касках.
Момент, який згодом назвуть історичним — закладання першої палі нового контейнерного термінала.
Для когось це просто будівництво. А для президента компанії «ГПК-Україна» Клауса Шмьокера — підсумок довгого шляху. Він дивиться спокійно, зосереджено. Без зайвого пафосу. Бо знає: за цим коротким ударом палі — роки боротьби, рішень і віри.
І в цю мить історія ніби відмотується назад.
…Повоєнний Гамбург. Зруйнований, але живий. Серед кранів, причалів і солоного повітря — хлопчик Клаус, який годинами дивиться на судна. Саме там народжується його любов до моря. Він ще не знає, що одного дня змінюватиме долі портів у різних країнах і стоятиме біля витоків одного з найбільших портових проєктів далеко від дому — на березі Чорного моря.
Романтику морських мандрів Клаус пізнав юнгою на суднах компанії Hapag-Lloyd, а вже у 25 років отримав капітанський патент. Але Шмьокер виявився людиною, якій тісно в одній ролі. Після шести років у морі він сходить на берег — до Японії, де бере участь у прийманні нових балкерів на суднобудівній верфі.
Згодом — повернення до Німеччини: викладання в університеті, робота над докторською дисертацією. Усе йшло за класичним, майже академічним сценарієм… аж поки в його житті не з’явився портовий консалтинг.
На початку 1980-х він приєднується до Hamburg Port Consulting — структури, пов’язаної з Hamburger Hafen und Logistik AG.
Це вже інший масштаб: міжнародні проєкти, складні ринки, нові виклики.
Саудівська Аравія, Нігерія, Гана. А згодом — Могадішо, де він допомагав організовувати роботу порту в межах гуманітарної місії для Сомалі. Досвід, який загартовує не лише професіонала, а й людину.
З роками його роль лише зростала. Клаус Шмьокер став членом правління німецького логістичного концерну HHLA AG (Гамбург), де входив до складу шести директорів і відповідав за міжнародний бізнес. У його зоні відповідальності були портові термінали в Іраку, Чилі, Аргентині та Бразилії — географія, що підтверджувала його статус одного з ключових менеджерів глобального рівня.
І все ж головною справою свого життя він називав Україну.
На початку 1990-х Клаус Шмьокер вперше приїздить до Одеси — у порт, який лише починає жити в нових реаліях незалежності. У межах європейської програми TRACECA він консультує адміністрацію порту.
У 2000-х роках, паралельно з роботою в HHLA, Шмьокер починає активно опрацьовувати можливості співпраці з Одеським портом, бачачи в ньому великий потенціал для розвитку контейнерних перевезень у Чорноморському регіоні.
Створена за його участі компанія «ГПК-Україна» розпочала роботу у 2001 році. А після 2010 року він поєднує міжнародну діяльність із посадою президента цієї компанії, безпосередньо керуючи розвитком проєкту в Одесі.
Перші роки були непростими: недосконале законодавство, тиск, спроби розірвати контракт. У якийсь момент ситуація стала критичною. І Шмьокер, не вагаючись, залучає уряд Німеччини, дипломатів і юристів, щоб захистити проєкт. Це був не просто бізнес. Це була позиція.
Завдяки його наполегливості та професіоналізму проєкт не лише вистояв, а й став одним із найуспішніших у галузі. Контейнерний термінал на Карантинному молу модернізували, а згодом розпочали будівництво нового — потужного, сучасного, з інвестиціями у сотні мільйонів євро. Фактично саме Шмьокер стояв біля витоків найбільших німецьких інвестицій в українську портову інфраструктуру. У 2010 році його внесок у розвиток морської галузі був відзначений орденом «За заслуги» III ступеня — як визнання не лише професіоналізму, а й тієї самої впертої віри в проєкт і країну, яка на той момент ще тільки виборювала свою економічну стійкість. Він вірив в Україну — тоді, коли це було далеко не очевидно.
Сьогодні компанія «ГПК-Україна» (з 2017 року — «Контейнерний термінал Одеса») є найбільшим оператором контейнерної перевалки в Україні.
Але, можливо, головне — не цифри. Його поважали. Йому довіряли.
Він умів говорити з людьми — чесно, прямо, без зайвої дипломатії, але зі щирим інтересом. Він привніс в Одеський порт не лише технології Гамбурга, а й культуру роботи: європейські стандарти, увагу до людей, гідні умови праці.
Для одеських портовиків він став не просто іноземним менеджером. Він став своїм.
23 лютого 2017 року звістка про його відхід стала справжнім ударом для всіх, хто з ним працював.
Пішла людина, яка не просто реалізовувала проєкти — вона будувала майбутнє і вміла надихати інших вірити в нього. І, мабуть, саме це і є головна спадщина Клауса Шмьокера — віра. У порт. У людей. В Україну.
Історія Клауса Шмьокера — це не просто біографія. Це історія про вибір. Про те, як одна людина може змінити більше, ніж здається. І про те, що інколи найважливіший причал — не той, де народився, а той, який збудував.
