"Моздок"
В рамках проєкту "Неймовірний порт"
У ніч на 13 січня 1972 року температура повітря в Одесі помінялась з аномальних як для зими 15 градусів тепла до 20 градусів морозу. На ранок від такого шаленого перепаду море біля узбережжя «закипіло» густим-густим туманом. В тім тумані на відстані 2,5 миль від пляжу «Дельфін» болгарський танкер «Лом» протаранив суховантажний теплохід «Моздок», який вийшов з Одеського порту на В’єтнам. Це була найбільша морська катастрофа біля берегів чорноморської столиці України.
У трюмах затонулого «Моздоку» знаходилось 306 найменувань вантажів (!): вертольоти, трактори, автомобілі, металообробні верстати, гідротурбіни, силові трансформатори, електродвигуни, медичне обладнання, побутові електроприлади, кіноустаткування, радіоапаратура, книги і журнали, папір у рулонах, сталь листова, вогнетривка цегла, азбест… і тисяча тонн надзвичайно небезпечного засобу захисту рослин - інсектициду трихлорметилдиметану (у просторіччі - дусту), який на той момент вже був заборонений у більшості розвинених країн світу.
Димова труба «Моздоку» виступала з води на три метри, а надбудови судна навпаки не доходили до поверхні на півтора метра, що загрожувало безпеці судноплавства в Одеській затоці. Окрім того, просочування у воду згаданого вище інсектициду могло спровокувати екологічну катастрофу у пляжній зоні міста-курорту з мільйонним населенням.
Одеса не бачила і, сподіваємось, більше не побачить рятувальної операції такого масштабу: роботи з очищення підхідного фарватера порту від затонулих суден «Моздок» і «Лом» розпочалися навесні 1972 року і тривали впродовж трьох навігацій! Щоб підняти «Моздок» знадобились роки напруженої праці сотень спеціалістів АРПТР ЧМП (Експедиційний загін аварійно-рятувальних і пошуково-технічних робіт Чорноморського пароплавства), багатьох науково-конструкторських установ країни, виробничих підрозділів Одеського порту та Одеського судноремонтного заводу №1.
На першому етапі «Моздок» частково розвантажили. В складних умовах підпалубного простору, при майже нульовій видимості водолази розкантовували й застроплювали вантажі. За 171 робочий день з-під води було піднято 31082 місця різного вантажу масою від 10 кг до 86 тонн. Окремими днями на т/х «Моздок» працювали до ста водолазів.
Далі розпочалася власне сама операція підйому з застосуванням традиційних понтонів і революційної технології голландської компанії «Вейс Мюллер». У 1965 році голландці вперше у світовій практиці підняли судно з морського дня шляхом закачування у його трюми біленьких кульок спіненого полістиролу (побутова назва – пінопласт). Впродовж 42 днів біля одного з причалів Одеського порту працював справжній мобільний «завод» з переробки полістирольної сировини. Всього було спінено 352 тони (9 залізничних вагонів) бісеру, з якого вийшло 10360 кубічних метрів гранул.
Операція по нагнітанню крихітних кульок пінополістиролу з відсіків обладнаної для цього плавбази у трюми суховантажу «Моздок» здійснювалася протягом 14 діб. Вода з трюмів віджималася через спеціальні встановлені віджимні труби…
18 серпня 1974 р. піднятий з води т/х «Моздок» у супроводі кількох суден відбуксирували до 39 причалу порту. Керував проводкою каравану лоцман Одеського порту Кім Беленкович, котрий знаходився на ЦПУ - центральному посту управління суднопідйомною операцією, обладнаному на трубі «Моздоку». «Я перший у світі лоцман, який заводить у порт судно, сидячи на його трубі!», - пожартував К.Беленкович. У 2024 році в Одесі вийшла друком книга «Лоцман на трубі», написана донькою лоцмана Вірою Зубарєвою, журналісткою і письменницією, яка нині мешкає у США.
